Я читав для загалу все те, що читають віч-на-віч.
Я читав для усіх ті вірші, що писались тобі.
і були серед них особливі, інтимні, і навіть
ті, в яких я колись не хотів зізнаватись собі.
І слова, і вірші є такі, що не кожному скажеш.
Ті вірші, я вважав, промовляються для одиниць.
Але натовп – покликав, просив, але натовп – куражить...
Я читав, і, здавалось, розкрив таїну таємниць.
І здавалось, що стану беззахисним і безпорадним,
що сміятися будуть над кожним зі слів і віршів.
Але плакали люди, бо щирість була, а не зрада,
бо відвертість була – та, якої бракує душі.
Я не втратив тоді, а набув особливої сили,
я відчув, що для кожного серця любові приніс...
І просили: а ще? Я читав і читав, як просили.
І мої читачі, як і я, не соромились сліз...
.......................................
Фото про щастя людське. Світлана Давиденко