Ти сама себе мучиш мною.
І видумуєш біль сама.
Ти замріялася весною
тим, якого в мені нема.
Десь я з ним розпрощався якось.
На котромусь із перехресть.
Ось і ти розпрощайся також
і постав на минулім хрест.
Це для осені притаманно –
озиратися: як було?
А весна розжене тумани
і запросить нове тепло.
Не підтримую сум із болем.
Не дивлюся на натяк сліз.
Не видумуй любов ніколи.
І не плутай з любов'ю злість...