Україно моя, берегиня і ненька,
Як заможна Вітчизна, серпанок розвій
Над степами, садами (врожай не маленький)
В захист сполох незгоди сповити зумій.
На щедрішій землі позбирають каміння
Люди небом єдині і Богом. Але
Виміряя свій злет ігнорують сумління
Ті, що гнізда лелечі руйнують, їм зле -
Будувати родинні хатинки по селах,
Колобродити кров від роботи, пісень,
Жати жито, весільний до дна спити келих.
І додати до щастя збережений день
Українців, цінуючих мову й свободу,
Бенкетує душа і панує розмай.
Біль зникає, як тінь, що приховує вроду.
Опанованих недругів стріне відчАй.
Тих, хто мусив із давня зламати природу,
Та нескорений, вічний , від хмар молодик,
України моєї козацького роду.
Як і кожний народ берегти простір звик.
25.03.2017