Когда на пятом году жизни
до тебя дошло, наконец, что все мы умрём,
ты подошёл к маме и папе
с глазами полными слёз
и спросил: "зачем? кому это надо?"
Они не ожидали, растерялись,
папа не знал, что сказать
мама тебя обняла, прижала,
стала ласкать, целовать
"Не плачь, Валя, ты не умрёшь
и мы тоже" - она улыбалась
и пила твои слёзы...
Но в прошлом году умер твой брат,
не успев родиться,
я помню до сих пор его длинные пальчики
и тоненький носик.
ты назвал его Юрчиком.
мама была ещё в больнице,
когда вы его хоронили...
А потом, когда ты уже был школьником
во втором или третьем классе,
возвращаясь с уроков,
забив на продленный день,
зашёл на кладбище проведать деда Антона и брата.
Деда уже там не было,
но Юрчика ты должен найти и забрать.
Той ночью ты долго не спал:
сначала нашёл ворота, затем ключ
под камнем, обвитым плющом.
замок был немного ржавым и не сразу открылся
У порога стоял мальчик бледный
младше тебя на четыре года,
высокий, но худой,
как и ты в его возрасте, еще голубоглазый.
Он не мог оттуда никуда уйти.
Ты должен приходить к нему.
В подземном мире были левады,
озеро, вдали синел лес
чудный свет сочился сверху
и никто не мешал играть
Вы росли вместе. Ты был замечательным старшим братом.
Научил его всему, чему папа тебя научил,
носил ему книги, он тоже любил читать.
А потом ты стал подростком.
Вы попрощались. "Так надо" - сказал он.
Ты не хотел его отпускать.
Говорил себе, что никогда его не забудешь.
Но забыл.
Потому что ваши миры параллельны,
Им нельзя так долго пересекаться.
Вы написали свою коротенькую сагу вдвоём.
Ты любил за двоих, смеялся и плакал.
На самом деле это он тебя многому научил
Твой очаровательный младший братик.
Из круга в круг течет жизнь,
волны его не затухают,
пространство перетекает во время,
время закручивается в спираль пространства,
вечность похожа на око бури,
мы -- в нём.
Магiя - Молодший Брат -
Валео Лученко
Коли на п'ятому році життя
до тебе дійшло нарешті, що всі ми помремо,
ти підійшов до мами і тата
з очима повними сліз
і запитав: "навіщо? кому це треба?"
Вони не чекали, знітились,
тато не знав, що сказати
мама тебе обняла, пригорнула,
почала пестити, цілувати
"Не плач, Валю, ти не помреш
і ми також" - вона посміхалася
і пила твої сльози...
Але минулого року помер твій брат,
не встигнувши народитись,
я пам'ятаю досі його довгі пальчики
і тоненький носик.
ти назвав його Юрчиком.
мама була ще в лікарні,
коли ви його хоронили...
А потім, коли ти вже був школярем
у другому чи третьому класі,
повертаючись з уроків,
забивши на продовжений день,
зайшов на цвинтар провідати діда Антона і брата.
Діда вже там не було,
але Юрчика ти мусив знайти і забрати.
Тієї ночі ти довго не спав:
спочатку знайшов браму, потім ключа
під каменем, обвитим плющем.
замок був трохи іржавим і не одразу відкрився
Біля порогу стояв хлопчик блідий
молодший за тебе на чотири роки,
височенький, але худий,
як і ти в його віці ще голубоокий
Він не міг звідти нікуди піти
Ти мусив приходити до нього
В підземному світі були левади,
озеро, вдалині синів ліс
дивне світло сочилося згори
і ніхто не заважав гратись
Ви росли разом. Ти був чудовим старшим братом
Навчив його всьому, чому тато тебе навчив,
носив йому книги, він також любив читати
А потім ти став підлітком.
Ви попрощалися. "Так треба" - сказав він
Ти не хотів його відпускати.
Говорив собі, що ніколи його не забудеш.
Але забув.
Бо ваші світи паралельні,
Їм не можна так довго перетинатись.
Ви написали свою коротеньку сагу удвох
За двох ти кохав, сміявся і плакав
Насправді це він тебе багато чому навчив
Твій чарівний молодший братик.
З кола в коло тече життя
хвилі його не затухають
простір перетікає в час
час закручується у спіраль простору
вічність схожа на око бурі
ми -- в ньому