Горнятко кави, крапелька печалі,
Зі смаком смутку...
Аромат дощу…
Безсонні мрії, спогади все далі...
Та все ж ніяк я їх не відпущу –
Бо марити мені тобою довго –
Ховати сльози від чужих очей.
Мабуть про це відомо тільки Богу.
Багато вже було таких ночей,
Коли блукала в сутінках, печалях,
В вінок вплітала спогади гіркі –
Вони ставали квітами конвалій,
Які так схожі чимось на зірки…
Я йшла кудись у снах на казку схожих
Шукала погляд твій, твої вуста
Серед облич якихось перехожих –
Все марно…
Тільки темрява густа…