...Всю ніч ішли ті потяги. Всю ніч.
Утомлені. Важкі. І безкінечні.
На них би завантажити доречно
весь гніт моїх одвічних протиріч.
Неслися. Гуркотіли вдалині.
А чути було – наче бігли поруч.
І потягам, і сумнівам ніч – впору.
Час тягарів позбутися мені...
Про потяги господарю сказав
уранці, як взялися пити чаю.
А він: «То – вітер в стрісі, вибачайте...».
То – потяг протиріч мене терзав...