Я вас прошу – залиште мене. Усі.
Ти, руденька. Ти, чорна. І ти, білява.
Навіть ти, оголена у красі...
Я на жодну не маю жодного права.
Що вони, взагалі, значать, ті права?
Як це можна: кимось оволодіти,
а потім – бідкатись: де була голова,
і «ми ж не діти» убік шепотіти?
Ні, не спрощую, з часом вимовить хтось:
«Він дав мені все»... «Він дав багато»...
«А його вірші – сильніші за млость»...
І ніхто не оскаржить: «Не вмів цілувати»...
............................................
Перевод Инессы Соколовой
***
Я вас прошу: – Меня оставьте. Все.
Блондинки, черные, любого нрава.
Прелестные во всей нагой красе...
Ни на одну я не имею права.
Немыслимы какие-то права,
Чтоб кем-то овладеть?.. Да разве можно,
чтоб сожалеть вам после – голова
вдруг помутилась в этой жизни сложной.
С годами скажут: «Он не пустозвон,
смог научить и дать в стихах так много»…
«В его стихах был слышен сердца стон»…
Умел и целоваться у порога…
http://www.stihi.ru/2017/09/15/6481