Я замерзла вдосвіта, а вночі
було зимно так, що тремтіли губи...
Щось на вушко, милий, пошепочи –
обігрій, рятуй, можеш бути грубим,
можеш цілувати в холодний ніс,
можеш цілувати вуста холодні.
Краще б, взяв на руки та в ліжко ніс,
а у ліжку з'їв мене, мов голодний
їсть хлібину з пічки – аж стогне, аж
зупинитьсь навіть уже не зможе.
Поцілуй, коханий, ввійди в кураж,
увійди так глибоко, щоб «обоже»
я кричала, плакала, а тепло
поверталось в тіло моє негайно.
Відчуваю: ось! Тепло! Увійшло...
Покладу тебе в декольте, як тайну...