Як дивно жити без імен і слів
і навіть без потреби в перших, других...
Є час, коли здається недолугим
імен звучання, слів звичайних спів.
Стається так – вночі, буває – вдень.
На те нема ні правил, ні закону.
Неначе душу хтось під охорону
бере без жодних слів і без пісень.
Лиш очі вільно дивляться на світ,
лиш бачать світ – безмовним, безіменним.
Душа відпочиває від натхнення.
І від імен і слова не болить...