Любов синього кита.
«Синій кит» - наче червоне у світлофорі…
Кров’ю капають з ран чисті сльози батьків.
На кладовищах ричать, потонувши у горі,
Десь серед хмар-баранців видно синіх китів.
Велич кита не закриє дороги до Бога Святого!
Здобич тварини: якийсь «жалюгідний» планктон.
У височінь, аж на дах, простяглася смертельна дорога,
Щоб до безтями (в засос), на землі, цілувати бетон.
Хто переможе? – Коли вся планета «у грі»…
То ряса, то наречених вбрання, то саван…
Кодом бінарним прописано коротко: «гріх»,
Шовковим шляхом «на Захід» пливе із китів караван.
Спів їх величний, простір – безмежно вологий!
Милує око малий водограй за спинами.
Смикає нитки нервові сердешний куратор двоногий,
Під землю ховає єдину дитину на віки від мами.
«Байдужості океан» не наносять в школах на мапи.
В ньому без кольору й форми синіють кати з моніторів.
Не під труси, а у душі, - вони, крізь щілини, протискують лапи…
Вітер розвіє туман синьо-чорний з підземних просторів.
Наче «червоне» у світлофорі, - нам кити запалили …
З глибин підняли одвічні проблеми любові…
Смерть ворогів та відсутність проблем – веселили…
Виходжу із гри. Це все - сон! Все зависло… бувайте здорові!
Поет ХХ сторіччя 7-8 березня 2017 року с. Торгановичі