Вони очманіли,
робити з себе приманку.
Колір червоний,
сірий, все шепочуть зранку.
Яке було вчора,
чи сьогодні надвечір?
Знову хтось дроти розірвав.
Тому ж ти мені не заперечив.
Я ніколи не скажу,
звідки це береться.
Бо сама не знаю певно,
та від цього дістається.
Бо, ніхто з нас, не пізнає.
Таємницю небуття.
Воно близько, біля двері.
Але в милі з відтіля.
Все в питаннях...Наші шрами,
наші посмішки, дзвінок.
Голос твій та мої плани.
На останок, навіть крок.
Далі легше буде, люди.
А навіщо так, де знак?
По інакшому не можемо,
по інакшому ніяк.