Коли руки твої такі холодні,
торкаються сердця мого легкого,
то всі почуття, немов тонуть в безодні,
та на очах нема місця вогкого.
Коли твои губи, неначе вітер,
стирають собою мої вічні кордони,
вже не гріє старий зашарпаний світер,
весь світ - це набір ілюзіонів.
Коли твої очі чорніше безодні,
затягують в себе без права на вибір,
і вже не зупинять перешкоди жодні
ми с тобою померли, наші душі, мов глиби.
Доки живу, доти марю тобою,
без права на вибір, з стигматами жертви.
Я давно розлучився сам з собою,
і я здатен без тебе лише тихо вмерти.
І мене не зупинять жодні люди й боги,
аморальність для мене досить звичною стала
і всередині мене догорають світи,
Ти - всередині мене мертвою впала.