Як сонце, сходили в душі слова-
Я ніжних ще таких й не знала!
Любов росла- волошка лугова,
Що я, хвилюючись, плекала...
А скільки тих недоспаних ночей,
Беззоряних та рваних мріянь!..
Найкращу із відомих панацей
Шукала на шляхах зневірень.
Зігрій мене, як вмієш лише ти,
Скажи, що теж блукав цим світом,
Моїм повітрям дихав самоти,
Жадаючи нестерпно літа!..
Візьми собі квітки всі польові,
Все те, на що я так багата!..
Розвій нарешті хмари дощові-
Не нам вже доля біснувата!
Як всесвіт, наші теплі почуття-
Я в них, як в океан, пірнаю...
І знову мить п'янкого забуття,
Здається, небо обіймаю...
(04.03.2017)
Картинка з інтернету. Вдячна автору.