Автор: Людмила ЮФЕРОВА, Украина
Я – вічний в’язень (Я - вечный узник)
http://www.stihi.ru/2016/10/12/10670 – на странице автора
Перевод с украинского языка Инессы Соколовой (второй)
***
Я – вечный узник, с юных лет в неволе,
В святых оковах – слове «надо, надо»...
Моя душа – как тополь в чистом поле:
Корнями – в землю, очи небу рады.
При ветре я – ни вправо, и ни влево,
Упрямо вверх, теплу и солнцу рада.
А слово «надо» – посильнее гнева,
Солёных слёз, проблем и горькой правды.
С людьми приветлива и откровенна,
Всем помогу, последним поделюсь.
И даже в жуткой боли неизменна,
Устойчива в оковах, не боюсь.
Здесь звон цепей такой, как за кордоном,
Неугомонные повсюду есть.
Горю, несу поклон родному дому,
Радею, что таких людей не счесть.
(1-й вариант перевода можно посмотреть на http://www.stihi.ru/2016/10/13/4852)
---
Оригинал
***
Я – вічний в’язень, змалечку в неволі,
Священна клітка – слово «треба, треба»…
Моя душа, як спис гнучкий тополі:
Коріння – в землю, очі й думка – в небо.
Я й у вітри – ні вправо, ані вліво,
Уперто вгору, сонечка заради.
Та тільки «треба» б’є сильніше гніву,
Сильніше сліз, проблем і самозради.
Завжди з людьми привітна і відверта,
Всім поможу, хто просить – відчайдуха.
Буває так болить, що краще вмерти –
Кайдани не дають упасти духом.
Тут ланцюговий дзвін і за межею,
Нас, невгомонних, не порахувати.
Живу, горю і вищаю душею,
Й радію, що таких, як я, багато.