На місто тихо опустився вечір,
Скотилось сонце десь за небокрай,
Стихає потихеньку сміх малечі
І оповито сутінками гай.
Вже темна ніч спустилась на діброву,
Вечірня засвітилася зоря,
А ти співаєш тихо колискову
І присипляєш піснею маля.
Один за одним вечори минали,
Поснули усі люди, навіть гай,
А ти мене маленьку колихала,
Солодких снів даруючи розмай.
Щовечора мені читала казку,
Співала колискову перед сном,
Ти змалку дарувала мені ласку
І зігрівала ніжністю й теплом.
Ти чесною мене навчала бути,
Щоб я змогла достойно шлях пройти,
Ти говорила: „Треба вірить людям!
І за добро лише добром платить!”
Моє дитинство швидко пролетіло,
Зросла донька, не зчулась ти й коли,
Його понесли лебеді на крилах
В далекий край, подалі від землі.
Сьогодні тобі дякую, рідненька,
Що виховала ти своє дитя,
Що піклувалась про свою маленьку
Й дала мені путівку у життя!
Пробач мене за всі безсонні ночі,
Що слухалась тебе я не завжди
І вчинки необдумані дівочі
Ріднесенька моя, мені прости!
Всі мої вірші і пісні для тебе
І найніжніші квіти на землі,
Найперші проліски і чисте синє небо
І відлітаючі у вирій журавлі!
Веселка, що розквітла в синім небі
І крапельки весняного дощу,
Усе, матусенько, на світі лиш для тебе,
Моя ріднесенька, я так тебе люблю!!!