У середу – весна... Я сам собі не вірю.
Неначе грає хтось у весни і слова.
Задумлива стара стоїть серед подвір'я,
І сяє, мов кульбабка, сива голова.
І жмуриться на сонці мій онук найменший.
І пчихнув разом з ним середній мій онук.
Та всіх сусід старий раптово перевершив –
Ото вже пчихнув дід – дзвінкий весняний звук.
Від середи – весна, а нині ще субота,
І молодий сусід ще коситься на сніг...
Та мріє він уже про хлопчаків роботу –
Відстежувати хід дівочих гарних ніг...