Бувають дні, коли скресають ріки,
Теплішає на денці сон-душа, -
Тоді нема їй ані виміру, ні ліку,
Звільняється вона за шаром шар.
І випростовується, напинає крила
І обіймає неба височінь,
Якась таємна нездоланна сила
Виорює в ній золотаву рінь.
Тоді ти любиш всіх, всьому радієш,
В Любові воскресаєш і живеш,
І знову віриш, сподіваєшся-надієш,
І, попри відчаї свої, чекаєш-ждеш...
м. Донецьк, 22-23.02.2017