Кожного дня лише проживаю
Дихаю через фільтратор думок
До мого мозку не досягає
Що будували майбутнє з зірок
До мого серця не долітає
Бій безперервного пориву дій
Лише пливу як вінок поза гаєм
Лише як помилка серед руїн
Не відчуваю ні смутку, ні страху
Не відчуваю ні горе, ні біль
Бачу лише оберемок із вати
А виявляється хмара з дощів
Але колись серед птахів літала
Вітер обійми міцні дарував
Та у ту мить лиш одне добре знала
Що Я - Людина! Це моє життя!
Може і зараз пуститися у вирій
Може забутись у мріях старих
Замок новий збудувати на крилах
Та залишитись назавжди у нім.