Холодний вир з людей і крапок
наприкінці думок про світ...
Не йди!..махнемо трохи грапи,
бо там без нас, а тут без бід...
То так...я втримався в багнюці
серцями вистелених мрій!..
Часи постійних революцій
знаходять цноту у повій...
А ми з тобою лен для втіхи
торкались всесвіту ві сні,
за що дістали на горіхи
від тих, що в досвіді тісні.
І натовп знову вимагає
собі чиєїсь голови...
Ну да...своєї ж бо немає.
Ну що за світ?!..
Одні курви...
Лишай!
Мерцям душі не треба...
Ти бачиш зорі?
Там, між них,
Творець нам дав частинку неба,
щоб заспокоїти дурних.
То ж - летимо, раз маєм крила
мовчанням виплеканих бід...
Лишатись тут - їй бо не сила,
коли не встиг пізнати світ...