Час минає, як година.
Життя блукає поміж нас.
А ми шукаємо кращої долі
В усіх загублених світах.
Хтось, як метелик, все порхає -
Вже крильця всі опечені.
Та світло їх, так притягає -
Безпечність, все ж їх спонукає.
Хтось душу набто оголяє,
А хтось у загнанім куті.
Хтось руки швидко опускає,
А хтось борохтає в багні.
Надія їх не полишає...
Людина крихти щастя має,
Бо все життя його збирає.