Пишу до тебе в тиху днину,
У денну, не нічну годину.
Пишу, щоб знала ти, як ми
На нашій славній, на землі
Живемо нині і працюєм,
Минуле згадуєм, будуєм,
Нове життя на цій землі.
Проте воно не є безхмарним
Панів нема, царів також,
Але у нас панує лож
І страшні люди знов привладні.
Гребуть собі в кишені гроші
Державу гублять і народ
Встає, без страху і вигод
Вперед іде проти свавілля
За долю, за своє коріння
І за державу, за країну
За нашу неньку Україну
За правду, волю і народ.
Чого ж бо люди нам не взяти
І не піднятися з колін?
Чого дивитись як страждають
Вже сотні наших поколінь?
Чого сидіти склавши руки?
Чого в без дійстві жити нам?
Чого в свавіллі і розрусі
Нам підкорятися «панам»?
Чого по світу нам блукати,
Коли у нас своя земля?!
На чужині ми спини гнемо
Працюєм на чужій землі
За долари ми продаємо
Свої найкращії роки.
Чи боїмося покарання?
Чи боїмося ми синців?
Чи маєм страх перед стражданням?
Забули ми наказ отців!
Чи це ми хочемо для люду?
І для своїх малих дітей
Ні, дух свободи вже по всюду!
І закликає нас без блуду,
Без крові з вірою в Христа
Йти непохитно до кінця.
Підняти рідну Батьківщину
І у ясну, чудову днину
На небі зірка заблищить
І край добром благословить!
Оце я, Лесю, написала
Тобі листа тобі, бо ти
Мене на вірші надихала.
Ти сіяла слова святі.
Я вірю буде добре все
І край наш рідний розцвіте!