Холодна кава, руки й голова.
Холодный погляд, та гаряче серце.
Вона ще тут, вона іще жива,
Хоча недовго витерпить усе це.
Вже не благае, не кричить «Облиш»,
Вже не шукає правди – марно…
Не впізнає уже знайомих лиць,
Смиренність грає до болю бездарно.
Душею плаче і в очах печаль,
Та в серці – полум’я, що не згасає.
Така весела зазвичай
Ламає руки від одчаю.
Ламає й молиться: «Колись
Все завершиться, точно знаю,
А зараз, істино, явись.
Не дай дійти мені до краю.
На поміч правду ти поклич
І справедливість не забудься.
У цій юрбі таврованих облич
Одноманітності позбудься.
Збуди уми, розплющи очі
Почуй ревіння голосів.
Засяє сонце серед ночі,
Освітить шлях душі людській.
Й тоді нарешті, точно знаю,
Вмить знов зажевріє життя,
І у душі така жадана
Кохана вернеться весна».