А вночі над тим далеким узгірком,
Коли повлягаються люди спати,
Я бачу якусь нереальну зірку,
І тихий сніг нереально лапатий.
Така вона гарна, велика зірка
Співає чи плаче тонкоголосо,
А місяць,як батько на доньку, зиркне,
Погладить лагідно довге волосся.
Ось і сьогодні, на небі, як груша,
Висить, світиться і благословляє,
Цю землю і сніг, і втомлені душі,
Що часто вище од неї злітають.
Це свічка померлим, чи може весільна? -
Бо кажуть, у Бога мертвих немає...
Молюсь я, молитви батьків всесильні,
Любове, Тебе так не вистачає!