свой каждый день приму я как даримый
сквозь душу сею мальву и зарю
вбираю в сердце миг неумолимый
горю
кленовый ветер небосклон колышет –
иль колыбель утерянную чью?..
раскачиваюсь выше выше выше
свечусь
не достаёт мне тиши для полёта
земное притяженье давит дня
и снова губит осень позолоту
как ты меня
и паруса растрёпаны застыли
и песни утомлённые во сне
и свет что опалить решился крылья
он кто же мне?..
Оригинал:
кожен день немов останній
крізь душу сію мальву і зорю
збираю в серці миті невблаганні
горю
кленовий вітер обрій мій колише
немов колиску згублену чиюсь
розгойдуюся вище вище вище
свічусь
чомусь бракує тиші для польоту
земне тяжіння надто вже земне
і губить осінь пізню позолоту
як ти мене
розтріпані у доленьки вітрила
надломлені і втомлені пісні
цей світ яким обпалено вже крила
він хто мені ?..
©Свтлана Костюк
На фото: Автор оригинала у клёна...