Коли ртуть ударить по венах болюче,
Стираючи вкотре останнє тепло.
Коли проростає колюччя разюче,
На місці, де щире кохання було.
Тоді, крізь виття і оту кострубатість,
Між вибором – жити? А може, і ні…
Плелися думки, всі до цього крилаті,
І щось забирали неначе в мені.
Тягнули з душі, убиваючи прикро,
Мій Всесвіт, що мав би зігріти тебе…
Ще й морок-грабіжник намріяне викрав, –
Весну молоду і прозорість небес.
22:43, 31.01.2017 рік.
Зображення: http://pihtahvoya.ru