[присвячую своїй музі Мілені Лі]
Ти лежиш, а я не сплю. Пізно починається вечір.
Я волосся твоє пригорну і чоло поцілую в черговий раз.
Ти моє обличчя обіймеш долонями, бажаючи віднайти солод кісточки,
що вчора десь проросла – цілуєш губами мої
Я згадаю те місце тоді, де ми посіяли вишні, розповім яким дерево виросло там
І чи є тінь там птахам…
Розкажу в надвечірній час, щоби сонце не світило тобі в очі.
Здається від променів його гарячих, твої карі так блищать.
Завмерли подихи і ми не шепчемо слів.
Притулися до мене, об плече гаряче. Дай мені руку, краще дві – твої долоні… і сни з 96-го. Тихе щастя недитяче.
Розпалимо віршами ніч. Поезія залізницею нехай гуркоче.
А я дивитися на тебе охочий.
Я вмію тихо любити, без рук, без тями, без сонетів.
2017-01-04