…І таїна завмерла – невичерпно
як подих, що зостався невідчутним
а я, наївна… прислухаюсь вперто
але вже все…останній… біль та смуток.
так чого ж біль… його мені - завада
то має бути радість – я чекала
але не йде – підступна тая зрада
все нанівець… а я того не знала
і так буває ? в підсумку фізично
лише та втома, що занурює у пащу
спустошення, але ж це нелогічно
та неприйнятне… а якщо побачу
не зором, а дзеркальністю ламенту
те все, що змалювала, ні – створила
себе відкоркувала аж до щенту
і ось тепер збезкровлена… безсила
сама себе впевняю – рефлексії
спочинь – та все минеться - ось побачиш
минеться … і не спогаду? - марнію...
забути? ні - скоріш померти радше.
а серце б”ється, б”ється без упину…
нарешті я закінчила картину…