Оригінал:
Зумію все, усе переживу,
Хай скаженіють і кати й пілати.
Душа моя, загорнена в траву,
Уже уміє падати й вставати.
Настоєна на болях і боях,
Вона – мов камінь, білий та гарячий,
Що викинутий долею на шлях,
Де всяке людство молиться і плаче.
... А для душі не створено межі
між болем, радістю, між тугою., журбою.
Хоч вслід лктять заточені ножі
Іде війна, війна з самим собою...
І хто тебе почує в тій війні
Де ділять правду надто половинну
Вишіптую пісні свої сумні
про волю, про добро, про Україну…
Про те, що замість ночі буде день,
що сонечку судилося світити
поміж боїв… у затишку пісень
пошли нам, Боже, ближнього любити,
любити тих, хто проти і хто за,
хто тут і там, хто поруч і не з нами...
Освятиться пропалено сльоза,
наповненими світлом почуттями...
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Сумею всё я, всё переживу,
Пусть палачи беснуются, однако…
Душа моя, завёрнута в траву,
Умеет падать и вставать, и плакать.
Настояна на болях и боях,
Она – что камень, белый и горячий.
Он долей выкинут на пыльный шлях*,
Где люди все и моляться и плачут.
А для души не создано межи
меж болью, радостью, печалью и тоскою,
Хоть вслед летят, заточены, ножи,
идёт война…война с самим собою…
И кто тебя услышит в той войне,
Где полуправда – ложь наполовину...
Вышёптываю песни в тишине
про волю, про добро, про Украину...
про то, что вместо ночи будет день,
что солнцу так же суждено светиться
среди боёв в затишье… светотень
пошли нам, Боже, в ближнего влюбиться,
любить всех тех, кто против и кто за,
кто тут и там, кто рядом и не с нами…
И боем опалённая слеза
наполнится восторгом пониманья…
* - путь(укр.)