Передмова:
Маленька кімната. Перша ночі. Вона бігає, як звір у клітці, від стіни до стіни. Тремтячими руками хапається за голову, намагається закрити вуха. Щось повторює про себе. Просить її зупинитись.
***
Я бачу всю темряву у тобі,
Знаю те, чого не повинна знати.
Це те, що чують на смертнім одрі.
Те, чим хворіють вбивці і кати!
- Досить на мене кричати, чуєш?!
Досить на мене кричати!
Свята у багнюці. Нікчемно мила.
Донька жебрака та інфанти.
Можливо менше б пила й смалила?
Секс? Суїцид? Депресанти?
- Досить на мене кричати, чуєш?!
Досить на мене кричати!
Боїшся ранків, боїшся дзвінків,
Дивитися в вічі і засинати.
Шукаєш прихистку у мудаків,
Обпалишся і не згадаєш як звати!
- Досить на мене кричати, чуєш?!
Досить на мене кричати!
На людях співаєш, дома - німа,
Не хочеш виходити з кімнати.
Доводиш усім, що можеш сама,
Насправді боїшся знов починати!
- Досить на мене кричати, чуєш?!
Досить на мене кричати!
***
Післямова:
Голос у її голові притих тільки о 4:42. Подіяло снодійне. Тіло врешті перестало ламати.
Сон для слабаків. Їй саме час спати.