Оцей туман...
Вячеслав Романовський
(http://www.stihi.ru/2017/01/14/8132)
---------------------------------------
Оцей туман і ув очах туман
Ховав любов у пелені вологи.
Немов життя, минувся наш роман
І розійшлися назавжди дороги.
Щоб не згадати ні лиця, ні рук,
Ні слів отих, що зігрівали серце.
Чийсь каблучок, як твій, схвилює брук,
Когось покличе, замість нас, озерце.
І де ж оте? Невже його нема?
Та, ні, живе і жити буде з нами
У веснах тих. А вереда-зима
Не зможе все завіяти снігами.
Бо щось таке лишилося з тих пір
І досі сяє, спогадами тішить,
І царствує поміж високих зір,
Уважних, мрійних і за нас мудріших,
А щем ховає у тремкий туман,
Де почуттів невтоленний дурман…
************************************
Туман был и моим - в глазах туман.
Он в водной пелене любовь запрятал.
Как будто жизнь, промчался наш роман,
И разошлись дороги - без возврата.
Чтоб и не вспомнить ни лица, ни рук,
Ни слов тех, согревающих нам души...
Чей каблучок асфальта нежит слух?
Кто будет озера призывы слушать?
И где всё то? Неужто нет теперь?
Да нет, живёт, живёт и будет с нами
В тех вёснах. Привередница-метель
Не сможет всё запорошить снегами.
Ведь что-то остаётся меж людьми
И вновь воспоминаниями тешит,
И царствует высоких звёзд среди -
Внимательных, мечтательных, мудрейших,
И прячет грусть в трепещущий туман,
В неутолённый чувственный дурман...
************************