Дорогие читатели!
Просьба стихотворение не комментировать.
С любовью и уважением, автор.
Козаченко Т. Г.
Мати рідна моя,
Скільки ж ти тих ночей недоспала!
Боже, скільки прийшлось
На город протоптати стежок!..
А роботи тяжкої
На долю нелегку дісталось -
Зберегти, захистити,
На ноги підняти діток.
Відпустити у світ,
Та не спати - все дбати і дбати.
Залишитись удвох
Берегти материнський поріг.
Добиватись куска,
Щоб було чим дітей пригощати,
Як приїдуть додому
З далеких нелегких доріг.
Рідні мамо мої!
Як скучає без Вас біла хата -
Край городу, в тіні,
Під дитинства шовковиці спів...
І на всеньке село
Мабуть, хочется їй розказати:
По моєму подвір’ї
Колись добрий ангел ходив...
Вже давно над селом
В вишині пролетіла журавка -
Назавжди на Той Світ,
Залишивши на обрії слід.
Рідні мамо мої,
Цих полів легкокрилая Мавко!
Я Вам з квітів душі
Посилаю для серця привіт.
Кожен рік навесні
За селом розцвітають черешні,
Серед рідніх полів,
Куди бігли дітьми по горох...
Я Вам ягід нарву
З ніжних квітів, достиглих нарешті,
Хай дарами дитинства
Вас щедро осипле сам Бог.
Я нарву Вам квітОк,
І з любов'ю, велично і просто
З найчистіших полів,
Де ніколи ніхто не збирав,
Їх у Всесвіт відправлю.
Чекайте. Приїдуть у гості.
Навздогін прошепочу:
МилУйтесь, то ангел послав.
Рідні мамо мої,
Ви маленька моя сива пташко!
Для Вас стільки знайду
В своїм серці любові й тепла!
Обігрію в путі
Я земну роботящу комашку,
Щоб у спокої й милості
Вічно у Бога була.
20. 12. 2006