Для чогось...

Наталья Мироненко
Колись втрачають більше, аніж  кошти.
Не переймайся, згодом - все мине.
Як сам загрався в схованки – чого ж ти
в нещастях звинувачуєш мене?

Очей цурався – мовив поза очі,
чужим словам повірив - не моїм.
Як шепіт самолюбство залоскоче -
дивує несподіванкою грім.

Набридло все? Буває, розумію.
Солодке, аж  надміру – мов гірке.
До того ж, забагато можуть змії -
та я, пробач, не визнаю таке.

То не шукай  в мені - що є тобою,
На що ти здатен і до чого звик.
Тому й пішла - неначе з поля бою:
кривавий слід лишає і язик.