Коли сніги пухнасті упадуть,
Тоді моя безмежна втіха вічна
До денця п'є усю космічну суть...
Нажаль дощіть у нинішньому січні.
Іду й тремчу, дорога, наче скло,
І небо низько, тяжко давить крижі.
Розправить спину треба - затекло...
А вежа не розправе у Парижі.
А небо нам підкинуло плюси
І хмари не по зимньому чорніють.
Чи то в душі моїй змінились полюси...
Нудьгою нерозтраченою сіють.
Коли сніги пухнасті упадуть
І я вдихну морозну ніч у груди,
Скажу душі: "Ти смутки всі забудь,
Вже, до весни, теплішого не буде!"
07.01.2017р.
"Коли сніги пухнасті упадуть"