Кому зима – арак і пунш блакитноокий,
Кому – коричне запашне вино,
Кому – зірок наказ, солоний та жорстокий
У димний курінець перенести дано.
І трішки курячого теплого посліду
І надаремного овечого тепла;
віддам все за життя – турботи прагну, відай -
душа і сірником зігрітися б змогла.
Поглянь: в моїй руці із глини глечик тільки,
І бідкання зірок слабкий лоскоче слух.
Та жовтизну трави і теплоту суглинку
Не полюбити як крізь жалюгідний пух?
І вовну гладити, гортаючи солому,
Голодувати як узимку деревця,
Тягнутись з ніжністю безглуздо до чужого,
Шукати в пустоті й чекати без кінця.
Хай змовники ідуть-спішать собі по снігу
Отарою овець , крихкий ламають наст,
Кому зима – полин і дим гіркий нічлігу,
Кому - крутезна сіль урОчистих образ.
Підняти би ліхтар на довжелезній палці,
Із псом бо навздогін зірок шукати вість.
І з півнем в горщику надибати гадалку.
А білий, білий сніг до болю очі їсть
************************************
Осип Мандельштам
Кому зима — арак и пунш голубоглазый,
Кому — душистое с корицею вино,
Кому — жестоких звезд соленые приказы
В избушку дымную перенести дано.
Немного теплого куриного помета
И бестолкового овечьего тепла;
Я все отдам за жизнь — мне так нужна забота, —
И спичка серная меня б согреть могла.
Взгляни: в моей руке лишь глиняная крынка,
И верещанье звезд щекочет слабый слух,
Но желтизну травы и теплоту суглинка
Нельзя не полюбить сквозь этот жалкий пух.
Тихонько гладить шерсть и ворошить солому,
Как яблоня зимой, в рогоже голодать,
Тянуться с нежностью бессмысленно к чужому,
И шарить в пустоте, и терпеливо ждать.
Пусть заговорщики торопятся по снегу
Отарою овец и хрупкий наст скрипит,
Кому зима — полынь и горький дым к ночлегу,
Кому — крутая соль торжественных обид,
О если бы поднять фонарь на длинной палке,
С собакой впереди идти под солью звезд
И с петухом в горшке прийти на двор к гадалке.
А белый, белый снег до боли очи ест.