Лина Костенко «Вьюги»
(перевод Владимира Туленко)
Циферблат часов на перекрёстке
Злые вьюги снегом замели.
Нам вдвоём не по дороге просто,
Так как в никуда с тобой пришли.
Среди улиц бродим мы ослепших,
Где метель всему наперекор.
Нам легко средь улиц опустевших,
Так как ветер ныне наш суфлёр.
- Подскажи нежнейшее мне слово,
Я его тот час же повторю.
Развернись, сметая все основы,
Заглуши всё то, что говорю.
- Не было ни встречи, ни печали,
Не было… И, стало быть, - не жаль!
Мы супругами с другим давно уж стали,
Не любовь у нас была, а лишь печаль.
Если же заплачу виновато,
Захочу обнять твоё чело,
Львы, что охраняют грозно врата, -
Не увидят, ведь глаза им замело.
*****
Ліна Костенко «Хуртовини»
Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю!
— Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна. Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.