«Песнь о Вещем Олеге»
(стих 3 – из серии 1-3)
Александр Сергеевич Пушкин (1799-1837 г.) http://lukoshko.net/story/pesn-o-veschem-olege.htm
Перевод на украинский язык: Николай Сысойлов
================================== Александр Сергеевич Пушкин
================================== 2-3. ПЕСНЬ О ВЕЩЕМ ОЛЕГЕ
================================== Могучий Олег головою поник
================================== И думает: “Что же гаданье?
================================== Кудесник, ты лживый, безумный старик!
================================== Презреть бы твоё предсказанье!
================================== Мой конь и доныне носил бы меня”.
================================== И хочет увидеть он кости коня.
================================== Вот едет могучий Олег со двора,
================================== С ним Игорь и старые гости,
================================== И видят - на холме, у брега Днепра,
================================== Лежат благородные кости;
================================== Их моют дожди, засыпает их пыль,
================================== И ветер волнует над ними ковыль.
================================== Князь тихо на череп коня наступил
================================== И молвил: “Спи, друг одинокий!
================================== Твой старый хозяин тебя пережил:
================================== На тризне, уже недалёкой,
================================== Не ты под секирой ковыль обагришь
================================== И жаркою кровью мой прах напоишь!
================================== Так вот где таилась погибель моя!
================================== Мне смертию кость угрожала!”
================================== Из мёртвой главы гробовая змея
================================== Шипя между тем выползала;
================================== Как чёрная лента, вкруг ног обвилась,
================================== И вскрикнул внезапно ужаленный князь.
================================== Ковши круговые, запенясь, шипят
================================== На тризне плачевной Олега;
================================== Князь Игорь и Ольга на холме сидят;
================================== Дружина пирует у брега;
================================== Бойцы поминают минувшие дни
================================== И битвы, где вместе рубились они.
-------------------------------
3-3. Спів про Віщого Олега
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
Вірш 3 – із серії 1-3
***
Могутній Олег головою поник:
“А як же гадання? юродство?
Чудесник, брехливий, безумний старик!
Навіщо я слухав пророцтво!
Мій кінь і донині б зі мною ганяв!”
І хоче побачити кості коня.
Князь їде знадвору, весь сивий від втрат,
З ним Ігор і да'внішні гості,
Ось бачать – лежать над порогом Дніпра
Шляхетні обвітрені кості.
Їх миють дощі, засипає їх пил,
І вітер хвилює над ними ковил.
Князь тихо на череп коня наступив
І мовив: “Спи, вірний мій друже!
Твій сивий хазяїн тебе пережив:
На тризні, що поруч вже кру'жить,
Не ти упадеш у ковил, наче стриж,
І кров’ю жарко'ю мій прах обагриш.
Так ось де таїлась загибель моя!
У кістці ховала смерть жа'ло! ”
А з білого черепу чорна змія
З шипінням між тим виповзала;
Як чорна уплітка**, круг ніг обвилась,
І скрикнув раптово ужалений князь.
На тризні Олега шиплять всім нутром
Ковші від напоїв, як змії;
Князь Ігор і Ольга стоять над Дніпром;
Дружина пирує й хміліє;
Бійці споминають минулого дні
І битви, де разом рубились вони.
**уплі'тка – заст. (стрічка для вплітання в коси).
***
Николай Сысойлов,
1-2.01.2017
============
С ударениями
-------------------------------
3-3. Спів про Ві'щого Оле'га
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
Вірш 3 – із серії 1-3
***
Могу'тній Оле'г голово'ю пони'к:
“А як же гада'ння? юро'дство?
Чуде'сник, брехли'вий, безу'мний стари'к!
Наві'що я слу'хав проро'цтво!
Мій кінь і дони'ні б зі мно'ю ганя'в!”
І хо'че поба'чити ко'сті коня'.
Князь ї'де знадво'ру, весь си'вий від втрат,
З ним І'гор і да'внішні го'сті,
Ось ба'чать – лежа'ть над поро'гом Дніпра'
Шляхе'тні обві'трені ко'сті.
Їх ми'ють дощі', засипа'є їх пил,
І ві'тер хвилю'є над ни'ми кови'л.
Князь ти'хо на че'реп коня' наступи'в
І мо'вив: “Спи, ві'рний мій дру'же!
Твій си'вий хазя'їн тебе' пережи'в:
На три'зні, що по'руч вже кру'жить,
Не ти упаде'ш у кови'л, на'че стриж,
І кро'в’ю жарко'ю мій прах обагри'ш.
Так ось де таї'лась заги’бель моя'!
У кі'стці хова'ла смерть жа'ло! ”
А з бі'лого че'репу чо'рна змія'
З шипі'нням між тим виповза'ла;
Як чо'рна уплі'тка**, круг ніг обвила'сь,
І скри'кнув рапто'во ужа'лений князь.
На три'зні Оле'га шипля'ть всім нутро'м
Ковші' від напо'їв, як змі'ї;
Князь І'гор і О'льга стоя'ть над Дніпро'м;
Дружи'на пиру'є й хмілі'є;
Бійці' спомина'ють мину'лого дні
І би'тви, де ра'зом руби'лись вони'.
**уплі'тка – заст. (стрічка для вплітання в коси).
***
Николай Сысойлов,
1-2.01.2017