У новорічну ніч мені не спиться…
Ось-ось у шибку стукне Дід Мороз,
Чи принесе в мішку зірки, чи місяць…
У казку, диво - вірю я всерйоз!
В листі писала все: і що бажаю,
Чого чекаю з першого числа…
І візерунок вивела по краю
Тонкого, льодом скованого скла…
А на столі у вогниках ялинка,
І різні яства, келихи з вином…
Іде годинник…Б’є, чи то зупинка?
Чи може хтось тупцює за вікном?
Чи заметіль сумує наодинці…
Поріг заносить снігом… Не ввійти…
А чий мішок? І в його серединці
П’ять мандаринів… Це приніс їх ти,
Чи Дід Мороз? І ось весь подарунок?
Та я ж слухняна, лагідна була…
Бо ж не ота, одна зі ста пустунок,
Що у котлі, кипить де вже смола…
П’ять мандаринів… Що ж, я буду вдячна!
Всі з’їм сама… І руку до мішка…
А там ще лист… Відкрию, хоч і лячно…
«Тобі, моя солодка і гірка!
Ось перший – це із ним я обіцяю,
Що буду чути всі твої слова.
І сперечатись буду, хоч за чаєм,
І прислухатись… Ти ж в нас – ділова!
Чи з’їла другий? Третій – це повага.
На компроміс піду, бо не віслюк.
А ще закину всі дурні розваги,
Та буду поряд: ти ж у мене – «ЛЮКС»!
Четвертий з’їла? П’ятий на підході:
«Усе для тебе!» Віриш – все зроблю!»
Зник мандарин… І Дід Мороз заходить…
А карі очі мовлять: «Я – люблю!»
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
http://www.stihi.ru/2017/01/03/9279
Под Новый Год не сплю... в душе так тесно:
Вот-вот в окошко стукнет Дед Мороз...
Что принесёт в мешке мне: звёзды, месяц...
Знать, в чудо-сказку верю я всерьёз!
В письме писала я, чего желаю,
Что ожидаю с первого числа...
И обвела узорчики по краю,
Как будто вязью льдистого стекла...
И огоньками ёлка засветила,
Под роскошь явств налит вином сосуд...
Стучит будильник...Бьёт ли что есть силы?
Иль за окном уже чечётку бьют?..
Иль от досады мечет вьюга стрелы,
весь замела порог – не подойти...
А чей мешок?..не пуст он, знамо дело:
Пять мандаринов – то принёс их ты
Иль Дед Мороз? И это весь подарок?!
Да я ж послушна, ласкова была...
Ведь не одна из ста пустых товарок,
В котле кипящих, словно та смола...
Пять мандаринов...Буду благодарной!
Все съем одна! И руку я к мешку.
А там письмо...Открою, хоть и страшно:
"Тебе, любовь, – нет горше на веку!
Вот первый – с ним я честно обещаю,
что буду слышать все твои слова
И возражать я стану, хоть за чаем,
И слушать тоже: ты же голова!..
Второй умяла?..Третий – уваженье:
На компромисс пойду, ведь не осёл.
Отброшу все дурные развлеченья,
С тобою рядом мне не страшно всё!
Четвёртый съела? Пятый на подходе:
"Всё для тебя! Поверить мне молю."
Нет мандарина...Дед Мороз заходит...
И кареглазик шепчет: "Я - люблю!")