Заповнив собою кожну клітину безглуздого мозку,
І панцир зламав, залишивши мені наготу.
Прийшов так спокійно, без пробачень глузивих і лоску
Зануривши біль у їдку і пекучу йому кислоту.
Й замість серця що сам же і вирвав колись
Посадив ти піон, і ростив у скупих переписках
Віру в те, що не всі ще пророцтва збулись,
Бо алмази з'явились в нестерпно - шалених тисках.
Вліз під шкіру, зростивши ребра, зростивши квіти,
І заховав між ключиць кольорових стрекоз,
І навчив так сміятись, як часом сміються діти,
Навчив мене гордо рівнять остогидший уже сколіоз.
Вплів вірші в кожен день, не лише лиш нещасний,
І навчив дихать сонцем, по шпалам старим ідучи.
І судить не мені - вчасний день ти обрав чи невчасний...
Та і зараз всерівно, бо за руку тримав біжучи.
06.12.16