Оспівують очі яскраві, жіночність,
Пишуть про стан і звабливу ходу.
Часом - про ніжність, бува - про порочність,
Та за цим манекеном я душі не знайду.
Та кохають не те. Кохають не форму,
Не колір, не рух. Кохають за зміст.
Це як приборкання лютого шторму
Й водночас неначе канатовий міст.
Кохають за погляд, не за колір зіниць,
Не за зріст, а за душу високу
Не за пропорції правильних лиць,
А за думку - натхенну й глибоку.
Кохають не те. Кохають лиш рідних,
Лиш тих хто вплівся в мелодію душ.
Теплих і світлих, не модних й солідних,
Тих хто зігріє в часи зимніх стуж.