С благодарностью автору Нине Трало
http://www.stihi.ru/avtor/nintralo
Отцветает печаль на багрянцах осенней калины,
Вдалеке чуть видны неопознанных круч берега.
Уплываю душой по волнам предвесенней глубины,
А на память мою непосильно слетают снега.
Снова вижу я сад, где уютно и дивно-радушно,
Где любви лепестки белым цветом под ноги летят.
Прячет старенький век опалённое время, послушно
Опадают года, как плоды с вет, и в травах лежат.
Лодку вдруг закружит на волнах непонятная сила,
Остановят её равнодушные колкие льды.
Стылым ветром душа оживит напоследок ветрила
И сокроет туман цвета вишни тревоги следы.
Затаит время ход в колыбели ладоней горячих,
Небывалый порыв будет волны реки золотить.
В этот миг небеса встречу звёзд отмечают незрячих:
Что угасла навек, и которая стала светить.
Оригинал произведения "Одцвітає журба"
http://www.stihi.ru/2016/12/14/11769
Одцвітає журба в калинових багрянцях осінніх,
Вдалині невідомі видніють круті береги.
Я пливу у човні і на хвилях душею веснію,
А на пам’ять летять обважнілі глибокі сніги.
Бачу знов диво-сад, де затишно мені і привітно,
Де квітує любов, під ногами лежить білий цвіт.
Сива вічність ховає обпалений час непомітно
І роки, як плоди опадають у трави із віт.
Та в якусь одну мить закружляє мій човен у хвилях
І зупинять його збайдужілі холодні льоди.
Охолола душа у востаннє підійме вітрила
І тумани укриють тривоги багряні сліди.
І зупиниться час, заколишеться в гронах гарячих,
Невідоме чуття буде хвилі ріки золотить.
В оцю мить в небесах зустрічаються зорі незрячі:
Та, якої нема і, яка починає світить.
14.11.2016 р.
Фото автора перевода.