Ізнов зросли в ціні хрести і крапки,
Щоб їх жирніше ставити де слід.
І стало місто грунтом благодатним,
Святкові де запалюють вогні.
А отже буде темноти замало
І грудня враз засяють голоси,
А слів сміття, забутих, віртуальне
Із кошиком на смітник віднеси.
По іншому, здається, вже можливо
Прийняти , прочитати заметіль,
І голок гострі пахощі грайливо
Й появу зірки в риму заплести.
Здається марноті ти на догоду
Нічого не поставиш на поріг –
Ні сніг цей, ні уявну цю свободу,
Ні мить єдину,
А не те що рік.