Понад хмарами у небі
Птиця землю споглядав.
Стільки вище підіймався,
Стільки й люд малим ставав.
Підлетів той птах ще вище –
Поле й ліс маленький став.
Море, гори мов горбинки.
Задивився, ледь не впав.
– Я великий, світ маленький.
Піді мною мошкарня.
Вже й не відрізню людину
Від корови та коня.
Підіймуся іще вище –
Стану більшим від планет,
Та не кажучи про місяць,
Й сміхоту дрібних комет.
Усе вище підіймався,
Крильцями махав – летів .
Спрага, темрява та холод,
Втрата сил, ще й зголоднів.
День пройшов – немає птиці.
Місяць, рік – та де ж той птах?
Може він злетів до сонця,
Став як Бог, й наводить страх?
Що ви мелите?! Шакалам
Птиця у споживу став.
Дуже високо піднявся,
Й каменем до низу впав.
*****