вечір тихий шматками сонця ділить кімнату твою надвоє,
вино дешеве, як ті слова, що ллються з уст через край,
вселенську тишу, що тут панує, турбує щебіт один в каное,
і ти, коли ти ще відчуваєш, то теж про осінь собі співай.
співай про зорі, чий пил магічний, щоночі сяє на твоїх віях,
а потім скочується до купи і світить тобі у снах на шлях.
в твоєму просторі мало місця, немає місця й у твоїх мріях.
ти знов дихнеш на замерзлі руки і будеш рада, що все ось так.