Через силу щодня я читала молитви,
в храмі в кожної свічки підмоги просила,
в перемогу не вірячі власної битви,
в глибині свого серця кохання гасила
до Люцифера, що обернувсь Сатаною...
Лабіринт для душі став глухою стіною...
а десь там серед неба кричить вороння...
що мені зостається? Молитись щодня!..
Підла пам*ять думками окреслює крила,
пам*ятаю - мій зір захлинувся Зорею,
я ж не знала, що Темний, я вірила - Білий!..
провалилась у пекло його під землею...
так грішила, як мабудь, ніхто ще до мене,
радість плоті світилась капканом вогненим...
незабаром набридла ця гра Сатані,-
в кров обдерла я пальці на клятій стіні...
***************************************
Сльози свічки гарячі, густі, воскові...
Боже Правий, а спогади досі живі...