І кожен день заснути я не в силі.
Молюсь за тебе ненька дорога,
я чую крики, в голові ще нині,
вони обурюють мене сповна.
Я чую біль і він окутав світ,
війна минулого охоплює тепер,
терена нашого буденного життя,
і брат на брата йде немов давно вже не рідня.
За що скажіть боролись ми колись?
За що страждає наша ненька зараз?
Для чого від своїх ви відріклись?
Невже це те,що справді прагне влада.
Для нас держава-наша Україна.
Для нас це мати,це для нас життя.
Для вас це вже давно не дім,
для вас це просто укриття.
За нас стоять,
за нас вмирають люди,
невже немає в вас якогось співчуття?
Невже для вас ті люди,просто як шмаття?
Невже минуле не навчило вас,
які страждання довелося пережити кожному в свій час,
невже ви хочете страждати й нині?
Нехай же буде мир на нашій Україні.
Нехай Шевченкові слова ніколи з уст не сходять до кінця життя
"Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть"
Нехай покаже кожен свої сили,
нехай кожнісінька людина в цій країні зрозуміє те,
що як би палко слів не прагнув нині,потрібні дії,
в них таїться все.
Прибережіть свою кохану Україну,
немов зіницю ока бережіть,
кохайте та незабувайте люде,
щасливий той,хто у своїй Вкраїні до кінця літ живе.