Ген летять по-над морем лелеки,
Бiлу стрiчку вплiтаючи в синь.
Сплячi хвилi погойдує спека,
Битим склом променить далечинь.
Чистим голосом першої пiснi
Впало пiр'я зi втомлених крил
I розсипалось срiбним намистом,
Щоб припасти до спраглих вiтрил.
Напоїти їх спогадом давнiм
Про казки чарiвних берегiв,
Про країну,що є десь насправдi
Серед квiтами вкритих лугiв.
Ген летять по-над морем лелеки.
Бiла стрiчка вплiтається в синь.
Затухає за обрiєм клекiт.
Пропадає у вiчностi клин.