Листопад, як завжди , занурює у спогади,
Скрутився їжаком і листям шурхотить,
Про те, що осінь, одягнувши нас у чоботи,
Крижинкою тоненькою тремтить;
А ми, шукаючи між поглядів кресала,
Зриваємо сердець запобіжник.
Сліпа любове, лише ти і воскрешала, -
Із Днем народження, щоб вогник твій не зник!
Щоб постоли від пустощів до пустощів,
А як прийде печаль, то не трівка.
Онуки гратимуть у гарбузевих родичів, -
Хай буде радість їх надхненна і стрімка!
А я, звертаючись до пана Анатолія,
Тепер вже розумію і без струсу:
Не все те мудрість , що часом очолює,
А все те мудрість, що повинна і що мушу.
По самі вінця наливаю за здоров`я.
(Як завжди, розвела вино соком).
Бажаю всім порозумітися з любов`ю
І сенс життя наповнювать смаком!