“Про що думав?’ - спитаю
І біль підіймається з живота, наче дерево,
І тягне чорне віття гору,
І тягне гілки суттю, душею,
Все більш перетворюючись у мовчання.
“Про це не знімають фільмів” - відповість.
І вузько так, немов китайськими очима,
Немов очима безсоння -
Дивиться.
Невже ми чужі?
Невже отак, зіткнувшися на крутосхилах,
Ми більш не подамо один одному руки?
Було ж добре… було все так, що схоже -
Назавжди.
І листя вже шелестить висо’ко над мною,
Зі світом говорить, але не з ним.
Було ж так, ніби зчепились корінням,
А виявилось насправді: нас замели сніги.
“Послухай, я трохи втомився
І справи ще є. Бувай!” -
Дивиться вбік, невідверто, тихо.
“А, так, звісно, можеш іти.”
Я ж знаю про що він думав
Що я не Герда, а він не Кай
Про це не знімають фільмів
Так беззмістовність перероста в...
Так будують церкви - на одній вірі у вічне
Мені його філосовських розмов злишком
На наступне життя
Вони - стіни, вони - ліси, вони не
Те… Послухай!
Я втомилась блукать навмання.
Це кохання не має контексту
Ця беззмістовна любов
Не варта жодного фільму
Слухай:
З мого болю виростають дерева.
Про що думав сьогодні, мій не-Кай?..