Україна: розпач i надiя...
***
Спаплюжена моя країно,
Сльозами вмита споконвiк, -
Де мати скиглить знов за сином,
Ховає жінку чоловiк:
Сталевий ГРАД без жалю лупить,
Слов'янська всюди ллеться кров, -
Та ми збираемо до купи,
Надiю, Вiру та Любов!
Так, згинуть наші вороженьки,
Немов роса на Сонцi, вщент:
Мiй рiдний край, Вкраїно-ненько,
Чужинський забувай акцент!
Нас юди роз'єднати хочуть,
В гiркий наш, недолугий час ...
Ну ж бо, брати, вiдкрийте очi:
Лише любов врятуе нас!
Лише любов, лише довiра,
Лиш прОщення i каяття ...
А для чужих усiх кумiрiв -
Лиш багаття, i забуття!
Ти будеш жити, Батькiвщино,
Розквiтнеш, всiм смертям назло!
Всiх - бiлорусiв та русинiв,
Єднає добре ремесло!
Любов та нiжнiсть - гоють рани,
Й серця, розбитi на друзки:
Нiч пройде, i настане - Ранок,
Мир, спокiй, радiсть - на вiки!
Запорiжжя, 2016.