Розтоптане кохання

            
Я тебе покличу на світанні,
Але ти десь зникла і не йдеш.
Ти моє нескладене кохання
У цей світ бездонний забереш.
Своїм талісманом його зробиш,
Хай тріпоче, наче плоть жива.
Страшно, якщо ти його розтопчеш
І забудеш сказані слова,
Трепетні і ніжні у смерканні,
Солодко-палкі й прості вночі...
Я тебе покличу на світанні,
Але ти не прийдеш... Промовчиш...
Я, стомившись у пустім чеканні,
Поплетусь у світ молодощасть.
Підберу розтоптане кохання,
Що не стало радісним для нас.
І воно в конвульсіях здригнеться
І сконає на моїх руках...
Хай тобі від мук моїх гикнеться,
У моїх віршованих рядках...